Падаючи разом з віверною Зрадік запанікував та дещо ослабив свій хват. Тому поштовху та брикання тварюки виявилося достатньо щоб гоблін відлетів в сторону та приземлився на дупу.
— Йой! —Вирвалося зі здивованого писку, а разом з тим і шабля звалилася на зелені колінця, нагадуючи що битва ще не закінчена. А вивернин хвіст сам себе не переможе. І Зрад, схопивши свою зброю, кинувся рубати його ніби ту зміюку.
— Шльондра! Стєрва! Покоївка! — Гоблін лаявся з кожним випадом, хоч і не зовсім розумів значення деяких слів. Головне ж не форма, а сенси, які були вкладені в ці слова. Ну і артистичніть. Один фіг крилата вражина навряд була здатна оцінити, чи навіть зрозуміти що їй кричали. Але, про всяк випадок, після серії ударів Зрад відскочив в сторону.