[𝙐𝘼] [D&D5] 🔥 🏰 Штольні Фандельвера [𝙐𝙆𝙍] | ходы игроков | 2.1 Ласкаво просимо до Фандаліну!

З двох шляхів - на південний схід від площі до лісу, та на північний захід від площі - до міського саду, Сібо обрав перший варіянт. Рушивши в сторону лісу, гном не забув замаскуватись, а саме - прийняти подобу кота, і вже в ній прогулятись по місту. Хтозна: може, так вдасться підслухати якісь теревені чи чутки? І дійсно: проходячи повз ферму, містер Босі почув, як фермери-напіврослики щось гаряче обговорювали. Тож він зупинився послухати місцеві балачки, перш ніж продовжити шлях далі.

- Треба буде сходити до Святилища, Нарте. - говорила дебела жінка-напіврослиця. - Можливо, в хазяйки є якісь мазі, які прискорять загоєння подряпин Карпа.

- Ой, не знаю, не знаю, Квел. - відповів їй фермер, який теж був напівросликом й попередньо - або родичем жіночки, або її чоловіком. - Сестра Гараель, яка наглядає за Святилищем Удачі, нещодавно покинула місто на кілька днів, а потім повернулася пораненою і виснаженою. Наврядчи вона буде взмозі допомогти малому, принаймні - зараз.

Подальшу розмову Сібо вже не зміг почути, адже ця пара фермерів віддалилася від тину, а шум з будівлі навпроти навпаки - підсилився, що унеможливило подальше підслуховування. Гному в котячій подобі довелося звернути увагу на цю - іншу - будівлю. Цей зубожілий, розташований в кінці головної вулиці Фандаліна, трактир, був схожий на брудну і небезпечну діру, якою він, власне, й виявився, при більш ближчому огляді. Тут гостювали Червонотавровані - ніким іншим ці шибайголови й бандюгани не могли бути.

- Слухай но, Ґрісто! Тут, кажуть, на заїжджому дворі сьогодні аншлаг! - мовив один із бандюків. - Он, якийсь піврослик заселився: кажуть, що пригодник. Та й я чув, що годину тому по Триборській стежці заїхала на возі іще одна компанія.

- Нєє, я не чула. Хрін тут що почуєш, коли вас, довбнів дерев'яних, треба питвом поїти, та закусь якийсь організовувати.

- Гей! Ти чо бикуєш, стерво? - один із червонотаврованих хотів було піднятися, та дебела рука Грісти вмазала йому ляпаса по щоці. П'яне бидло відрубилось, а я його більш тверезі товариші розреготались.

- Сам ти стерво, покидьку. - відповіла хазяйка Сплячого Велетня - а забігайловка називалась саме так, про що говорила забльована вицвівша дощечка, яка, судячи з усього, колись висіла над дверима, а зараз лежала перед входом замість ганчірки для ніг.

Тим часом, Келагар зайшов у будівлю Фандалінської Рудної Біржі, й став гукати й шукати власницю. Її поява не забарилась, і перед дроу постала приваблива жінка з гострим поглядом, який був наповнений владою - ну, або прагненням до неї. Такий погляд часто можна було зустріти в Андердарку, а їх власницями були, як правило, жінки-дроу. Оглянувши Кела, вона відповіла:

- Чого тобі, чорномазий?

Хто зна, чого вона назвала Кела саме так? Можливо, вона звикла так зверхньо звертатись до усіх відвідувачів її підприємства, бо ж більшість із них були шахтарями, й їхні обличчя часто були покриті чорним пилом та кіптявою. Або ж, вона побачила справжній образ Кела?

***
- Я бачу музичний інструмент за вашою спиною, тож давайте зробимо так, шановно пані. Ви лишень раз розважите наших гостей, і будете мати власну кімнату, триразове харчування, а також гарячий чан із милом та іншими дамськими штукенціями. Перша доба - один золотий і виступ, а наступні - якщо у цьому буде потреба - ну, нехай за половинну вартість в 4 золотих і виступ. Згода?

Це було більш ніж просто щедра пропозиція. Зазвичай барди виступали в кращому випадку - за ліжкомісце десь в амбарі чи на горищі, а за їжу розраховувались із заробленого тут же, в харчевні, в гіршому ж випадку й того не мали. Тут же, на додачу до того, що дівчина могла б заробити, їй пропонували істинно аристократичні умови. Принаймні за перший день. Можливо, то була справа в її зовнішності, а, може - в переконливості. Так, чи інакше, дівчина мала б бути задоволеною. Ну, або ні, враховуючи, що вона, усе ж таки, жінка, а настрій в жінок, як ми знаємо, буває ну ду-уже мінливим.

- Егей, а ти, часом, не цей, як його.... - до стійки підійшов Бодомар, побачивши напіврослика. Паладину, мабуть, набридло стояти й чекати, тож він вирішив діяти. Почувши ім'я Добробочки, він присвиснув.

- Точно! Майло! Вантажники щось про тебе згадували, та ми так і не перестрілись на шляху. Ти де пропадав? Сподіваюсь, то не ти на нас гоблінів натравив, еге ж?

Бодя гиготнув, але погляд його залишився холодним та оцінюючим. Він не довіряв напіврослику, як, власне, й будь-кому іншому з їхньої групи. Зрозумівши, що Сільдар сьогодні пригощає, Хмурий поляскав Голвінтера по плечу й попрямував на другий поверх.

- Я - відпочивати. Бармене, мою вечерю та вино нехай вже в кімнату покоївка принесе. Вітаю в нашій тісній компанії, Добробочко, та знай: я з тебе очей не зпущу!

Із цими словами паладин піднявся на гору. Дубова бочка з окропом вже чекала на нього: на дні лежало розпечене каміння, яке й гріло воду. Бочка була величенькою: в ній могли вільно уміститися четверодебелих чоловіків; якщо ж чоловіки виявляться не надто дебелими, або серед них буде декілька жіночок, то й вшістьох можна було уміститись. Зкинувши зайвий одяг та віддавши його покоївці - щоб попрала, воїн опустив своє тіло в таку приємну гарячу воду, яка змиє всі наслідки й негаразди битви як з тіла, так і з душі.

Що ж до, інших, то справи з барменом вже ніби й були закінчені. Той запевнив Гвеннет, що про коня подбають, й у разі згоди Вальки на його умови - був готовий кивнути працівникам заїжджого двору, щоб ті підготували другий номер. Загалом так воно й виходило, що в оплаченій Сільдаром кімнаті поселилися, власне, сам Сільдар, Гвеннет, Бодомар та Келагар, і, хоча останнього ще не було в Стоунгілл, він, на відміну від Сібо, не виявляв бажання ночувати в лісі. Другу кімнату зайняла Валрел, а в третій чекало ліжко лише на Майло. Інші три були вільні, й готові прийняти, наприклад, того ж Босі, у разі, якщо той передумає, чи якихось інших пригодників чи подорожуючих.

- Долучайся й ти до нашої компанії, Майло! Упевнений, твій шлях також був довгий, і тобі не завадить гарненько відпарити тіло, підготувавши його до майбутніх звершень та пригод! - на правах мецената усього цього лаунжу мовив Сільдар, запрошуючи напіврослика скористуватись чаном та познайомитися ближче. Дружньо ляснувши Добробочку по коліну, Сільдар також підвівся й послідував за Бодомаром нагору - відпочивати, попутньо питаючи в Майло, хто він та звідки, якщо той, звісно, приймає пропозицію Голвінтера та йде слідом. - Щодо вечері, то, думаю, нам слід узяти приклад із Боді. - відповів Сільдар паладинші на прізвище Ланіган, киваючи Стоунгілу з натяком на необхідність повторити бажання Боді щодо їжі й для них.

  Прогулюючись по містечку, котик відмітив для себе, що забагато в місті напівросликів, та й видно всі одне одного знають, якщо приїзджого одразу помітили. Хоча в гості міста могли впізнати авантюриста, бо він зупинився у відповідному дворі. І все ж звична для Сібо тактика непомітного хлопчини, що швиряється містами, тут може не працювати. А от паранойя гнома, що змусила його перевтілитись у тварину, якраз сталася в нагоді.
  Якби не галас з шинку, то друїд вже думав розвернутись і дізнатись більше про Карпа, якому необхідна допомога. Втома за день давалась взнаки, вичерпуючи його магічні здібності, але все ж Сібо знався на лікуванні та медицині, і міг бути корисним невідомому йому Карпу. Але основною метою наразі у Босі було вивідати за загрозу. Келагар якось зневажливо ставився до своїх минулих побратимів, ймовірно не сприймав їх за загрозу для їх групи. Або ж навпаки вів групу у пастку, а поміч в печері була вигідна самому дроу для зведення власних рахунків абощо. Але бандюки, яких побачив Сібо, були звичайними пьянчугами, яким дали зброю в руки і вони вже боги і королі. Такі зазвичай на дорозі нападають на каравани, а не міста захоплюють.
  Тим не менш, цим червоним бандюкам вже було відомо про Сібовську групу, а отже новини в Фандаліні швидко поширюються. Навряд чи це всі, хто є а банді, та й ніякого ватажка тут їх не видно. Ще й Келагар кудись пішов, і невідомо чи не готовить він вже засідку для групи у постоялому дворі. Най з ним, Сібо наразі не мав інформації, що ця засідка таки готується. І він був достатньо втомленим. Але уходити в ліс, лишаючи групу без помочі Сібової, вже якось для самого гнома виглядало егоїстичною затією.
  Він зістрибнув в образі котика з вікна і, знайшовши місцину біля шинку, де очі чужі не бачитимуть, перевтілився назад у коротуна-друїда. Списом провівши певні чарівні "па" і промовивши заклинання він викликав 8 хворих щурів.
— Забігайте в цей шинок і кусайте до напівсмерті всіх людей зі зброєю та червоними плащами, — друїд пошепки визначив червонотаврованих як цілі для крисок, сподіваючись, що ці пьяниці не впораються з ними і криси натворять їм шкоди, заражаючи їх, — а далі вибігайте й шукайте по місту інших таких самих людей в червоних нарядах!
  В намірі гнома було ще перевтілитись в кота і побігти за щурами, мов це кіт їх нагнав. Щоб подивитись, як в бою себе проявлять представникик бандитів. Але по силам Сібо відчував, що це перевтілення буде останнім, а ніч може бути не менш небезпечна ніж їх пригоди в печері. Друїд обережно вийшов зі свого сховку і обійшовши вуличками так, аби не здавалось, що він йде до наміченого будинку від шинку, він постукав у двері ферми, біля якої чув про Карпа, якому потрібен був лікар.
— Доброго вечора, я чув, що ви шукаєте лікаря! — писклявим голоском звернувся Сібо у закриті двері.

— Інструмент? - Дівчина завела руки за спину і дістала усе, що в неї було, а саме лука та сагайдака зі стрілами. - Пане, ви мабуть переплутали прикраси лука з інструментом. Вони дуже гарні, але це все ж не інструмент. Хоча ви вгадали, я не погано виступаю. Хоча боюсь, мій акомпанемент може не зовсім підійти для вашого закладу. Але, я спробую і зроблю все що у моїх силах, щоб розважити ваших відвідувачів. Тому домовилися. - Дівчина забрала свої монети і залишила одну золоту. - Скажіть, де можна встати, щоб не заважати іншим і я спробую виступити.

Після того, як шинкар показав місце для виступу, Валрєл направилися туди і почекавши, доки на її персону звернуть увагу, почала виступ. Вона трохи хвилювалась, тому зробила ковток з переживанням і почала співати. Так, як флейтою, вона б не доповнила співу, вирішила покластись лише на свій голос у надії, лише їм задасть потрібну мелодію.

Слабне тіло і душа
І надія ледь жива
Й небеса здаються зловісними
Зупиняється сам час
Тиша огортає нас
Мій крик маже не чути в ній

Боже, чи ти так караєш мене?
Чи це ціна, яку плачу за помилки?
Цей спів – моє каяття
Ти зараз так потрібен мені
Чуєш голос мій?

"Вітре, мені обіцяли, що конюх проведе тебе на конюшню, почистить, напоїть і нагодує", - кивнувши бармену і Сільдару, Ґвен все ж попередила коня подумки. Без її дозволу кінь міг і не піти з чужою людиною, - "Не бешкетуй там. Та як хто ображатиме, чи вирішить вкрасти - то клич".

- То ви, пане, тут в тій самій справі, що й ми? - перепитала паладинка в Майло, - Ну, вантаж ми довезли, та в халепу встигли втрапити, і Ґандріху дуже треба допомога. На горі розповімо, щоб без зайвих вух. Мене Ґвен зовут. Ґвеннет Ланіган, я паладинка, така сама як Бодомар, - Ґвен глянула у бік сходів, куди вже пішов їх товариш, і додала проковтнувши смішок, - тільки ввічлива.

Напівкровка і собі думала піти слідом за побратимом-воякою, та на півдорозі спинилась, заслухавшись співом Валрел. Співала ельфійська бардесса і справді чарівно, тож Ґвеннет залишилась аби дослухати пісню до кінця.

Ну ось... Який сенс намагатися бути хорошим, якщо тебе не сприймають? Халія була ще одним прикладом в копілку того, що істоти поверхні забули про те, як треба поводити себе з незнайомими людьми, і уж тим паче з дроу. Але Келагар хотів витиснути хоч якусь користь з цієї зачіпки, тож вирішив дати їй ще один шанс, а не зарізати і залишити як послання-нагадування про те, що смерть може чекати будь-якої миті. А ще варто придивитись на неї і зрозуміти чи настільки вона прониклива як здається.
Келагар підійшов ближче до жінки, так щоб можна було говорити тихо, можливо навіть трохи томно.
– М... Мені казали що пані Торнтон зацікавлена в нових можливостях. Чи вже домовилась з Червонотаврованими? Гадаю, нам треба поговорити в більш приватному оточенні...
Келагар, користуючись тим що його новий образ був вище, навіть трохи навис над Халією, спираючись рукою на стіну.

Кішечка на підвіконні заїжджого двору дивилась на здивований вираз обличчя Стоунгіла - власника закладу. Він, судячи з усього, був щиро здивований. Мабуть, він очікував побачити велику флейту, край якої стирчав з-за спини, а побачив дальнобійну зброю. Хтозна, з чого він зробив такий висновок: можливо, ніжні руки та взагалі зовнішній вигляд Валрел не допускали й думки про те, що вона використовує зброю? Чи, можливо, її лук та сагайдак були на стільки красивими, що не були схожими на зброю?

Так, чи інакше, а домовленість була прийнята. Можливо, Тоблен вже пожалкував про неї, але скасовувати прийняті договори було не в його правилах. Репутація чесного бізнесмена коштувала набагато більше за півдюжини золотих. Тож, він вказав на один з кутків, в якому був пустий стіл. Його можно було використати в якості імпровізованой сцени, що й було зроблено: бардесса заспівала пісню, й отримала оплески від відвідувачів. Але не монети. Хоча, монети можна було б отримати згодом.

- Егей, гарно співаєш, красуне! Давай іще! - викрикнув хтось із натовпу. Інші його підтримали. Хтозна: можливо, ще дві-три пісні - і вона назбирає трохи шовтеньких кругляшків?...

- Так, так! - підгукнув інший. - А якщо ще й зтанцюєш - взагалі буде файно.

Тим часом, кішечці на підвіконні ставало нудно. Вона не любила галас і метушню, тож почала вилизуватись, збираючись пройтись по нічним вулицям Фандаліну. Доки вона вилизувалась - могла спостерігати, як слідом за Бодомаром нагору піднявся спочатку Сільдар, за ним - Ґвен, а слідом за нею, мабуть, і Майло. Зайшовши в кімнату, Голвінтер зкинув свій брудний одяг та приєднався до Хмурого, шубовснувши в чан із гарячою водою й запрошуючи Ланіган, що йшла за ним. Але кішечка вже цього не бачила, бо, закінчивши вечірній туалет, вона пішла на прогулянку.

Біля другого збіговиська незнайомих гуманоїдів - більш шумного, біля якого вона не відпочивала й не просила їжу ніколи, Кішечка побачила кота. Він виглядав аристократично, але сидів на підвіконні цього паскудного місця. Вона, хотіла було, попередити свояка про небезпеку цього місця, але не встигла.

- Хорошенько ти йому вмазала, Грісто! - похвалив барменшу один із червонотаврованих, шукаючи, на кому б повторити цей дійсно показовий удар. Його очі наштовхнулись на кота, що сидів на підвіконні: підскочивши до нього, бандит замахнувся й спробував вдарити Сібо. Не дивлячись на сп'яніння, удар вийшов що треба: тільце котика відлетіло кудись в сторону, а червонотаврована падлюка зареготала.

- Бач, я теж так можу, ги-ги... - доносились вихваляння зі "Сплячого Велета". Вони навіть і не подумали, що то може бути не звичний кіт, тому навіть не помітили того, що в польоті тіло котика обернулося на гном'яче й болюче гепнулось на землю. Кішечка підбігла до гнома, але, побачивши що той - живий, здоровий, та при свідомості, лише потерлась о його ногу. Навідміну від котів, гноми не могли бути потенційними партнерами для кішок, тож вона пішла собі далі. Тим не менш, боковий зір, гострий слух та нюх, дозволяли їй бути в курсі того, що там відбувалось.

А відбувались там дуже й дуже цікаві речі. Гном прикликав вічних котячих ворогів - щурів. Їх було аж 8 штук, і кішка була рада, що не залишилась там надовше, адже гігантські щури загризли б її умить. Натомісць, вони забігли в Сплячого Велета, атакувавши бандитів, що там відпочивали. Сам Босі обійшов ферму й постукався в двері. Декілька хвилин нічого не відбувалось, після чого почувся тихий чоловічий голос:

- Звідкіль ти це чув, незнайомцю? Зараз вже пізно, й на вулиці небезпечно. Хто ти, й чому ми маємо тобі довіряти?...

Кішечка ж, тим часом, давно вже оминула ферму, й вийшла на сусідню вулицю. Вона вела назад, в сторону центральної площі та саду, в якому Кішка полюбляла ходити сама по собі, а місцевий ельф іноді її підкормлював. Вона якраз проходила повз Рудну Біржу, коли побачила ще одне нове обличчя тут, у місці. Вони з пані Торнтон якраз збиралися до неї в кабінет, тож, задершись на дерево, кішечка знову почала вилизуватись.

- Що ж, якщо у вас є пропозиції щодо можливостей, які могли б зацікавити Мене.... - відповіла Келу Халія - вже більш поблажливо, та, все ж, з нотками насмішкуватості, зневаги й призирства в голосі - Тоді прошу за мною.

Обоє піднялися на другий поверх, у кабінет голови Фандалінської Рудної Біржі. Вона поводилася досить упевнено. Келу здавалось, що жіночка розкусила його темноельфійське походження, і її впевненість з урахуванням цього виглядала досить дивною. Зазвичай, темних ельфів боялися, й тому намагались або догодити, або вбити. У випадку ж із Халією Торнтон, здавалось, що вона або на стільки впевнена в собі, що може собі дозволити повернутись до дроу спиною, або ж хоче розставити усі крапки, чітко позначивши себе тією персоною, яка буде диктувати умови. Ну, або ж Кел помилився, й Халія сприйняла його звичайним, недалеким, дурнуватим, але досить сексуальним, хлопчиком з привабливими рисами обличчя, в якого за замовчуванням не може бути ніяких пропозицій щодо перспективних можливостей. Власне, саме такий образ дроу і прийняв, чи не так?

- Ну що, кажи, які там в тебе нові можливості. В сексуальних послугах - скажу одразу - я не зацікавлена. - мовила до дроу Торнтон. Чи злякалась вона його натяків щодо звинувачень у співпраці з "червоними" , було не зрозуміло.

- Звідкіль ти це чув, незнайомцю? Зараз вже пізно, й на вулиці небезпечно. Хто ти, й чому ми маємо тобі довіряти?...
— Я... я..., — запнувся Сібо, перелякавшись від несподіванки та не в змозі швидко зреагувати на питання. Думки про те, що треба допомогти Карпові перекрили раціональне мислення, та й ще копняк від червонотаврованого болів! — я чув від якоїсь жіночки, що Карпу потрібна поміч, — Сібо не вмів брехати і дуже радів, що хозяїн хатинки не бачить його з-за дверей, бо він став ще більш коричневий від хвилювання. Запам'ятоване ім'я можливого пацієнта мало додати правдивості словам гнома, та й власне він не брехав, а лише намагався приховати нюанс, що він нишпорив в образі котика. — Я друїд і не міг не розпитати, кому потрібна поміч, тож я тут. Але якщо вам лікар не потрібен, то мені варто піти, — з останньою фразою чулося щире розчарування в голосі. Босі навіть розвернувся від дверей, збираючись йти, та почав розмірковувати, чи варто йому все ж йти відпочивати до лісу, що було йому звичним та комфортним місцем для сну, або краще повернутися до товаришів. Щурячий гамір в шинку мав би уберегти їх від нічної навали.

Крокуючи за Халією, дроу за звичкою тримав долоню на руків'ї кинджалу і навіть впіймав себе на думці що має бажання перерізати людині горло, як знак розплати за легковажність і зухвалість в поведінці. Так, він був би задоволений, але лише на короткий термін, і лише думка про те, що зв'язок з Халією може бути корисним в майбутньому стримував від емоційних вчинків.
– Я можу надати послуги більш... Інтимного характеру ніж просто секс.
Келагар огледів кабінет і приземлився на найближчій стілець, який був, одразу ж трохи розкачуючись на ньому. Тепер, колі їх не бачили зі сторони, вже дроу вів себе як вдома, не дуже вражений тим, як демонструє свою владу Халія. В його світі це був найменш постійна штука. Навіть вижити в його світі було значно простіше, ніж досягти чогось, або ж втримати вершину.
– До того ж, за допомогою інтиму, можна домогтись більших результатів.... Але... Сьогодні у мене пропозиція більш проста, я б сказав прямолінійна. Наскільки мені відомо, тобі дещо заважають червонотавровані. Я маю змогу вирішити це питання, що може стати початком нашої плідної співпраці. Ці ручки вміють не лише різати голови. А мені потрібен інформатор, та надійна людина. Гадаю, у тебе достатньо зв'язків та знань щоб дізнатися відповіді на деякі питання?

Двері обережно привідкрились, і на Сібо поглянуло одне око чоловіка. Це був напіврослик, за яким Босі мав можливість недавно поспостерігати: будучи одного зросту з гномом, Нарт оглянув його з ніг до голови. Упевнившись, що той ажніяк не був схожим на червонотаврованого, а от на друїда - цілком, а також в тому, що крім Сібо Босі знадвору більш нікого немає, напіврослик закрив двері. Прибравши запобіжний ланцюжок, він знов відкрив її,цього разу майже настіж.

- Швиденько заходьте. - тихенько мовив він. - Перепрошую за свою застережливість, але самі розумієте: сусідство зі Сплячим Велетом вносить свої корективи до способу життя.

Вже закривши двері за гостем, Нарт гукнув свою дружину, після чого вони обоє проводили гостя в дитячу кімнату, в який лежав напіврослик-підліток. Він був вкритий ранами, і, хоч вони й не були важкими, їх було багато. Безліч подряпин, синців та інших пошкоджень вкривали тіло малого: було схоже, що вони й самі собою зможуть пройти. Але працювати на фермі в такому стані малий точно б не зміг.

***
- Не знаю, звідкіля у дроу може бути ця інформація, але - так. Мені, як і будь-якому чесному бізнесмену в цьому місті заважають червонотавровані, та я вбачаю основну проблемою не в них самих, а в тому, хто керує бандою. В Скляному Пососі. Я готова навіть доплатити за його ліквідацію: обсяги фінансів тут, на Біржі, дозволяють це зробити. Навідміну від інших бізнесменів, які, на відміну від мого - "середнього" - бізнесу, тримають більш дрібні підприємства. Тож, різання голови - це якраз те, що мені треба. Що ж до "надійного інформатора".... Гм... Кажи, що в тебе там запитання, й я, можливо, спробую знайти на них відповідь. Але розпочни краще зі свого імені.

...але самі розумієте: сусідство зі Сплячим Велетом...
— Ні, не розумію, — поспішно збрехав гном, уявляючи як саме зараз щури бігають поміж червонотаврованими і намагаються вчепитись за їх п'яти. І він до цього не хотів бути причетним. Най його зна, звідки така щуряча зараза могла прибігти. Повно всякої нечисті живе в околицях, а друїд тут ні до чого!
— Ох, лишенько, це ж де він так встряг? — кинувся безбородий до пацієнта оглядати його рани, — побився бува з ким?

Паладинка дослухала пісню, сумну і тужливу, зазвичай після такої слухачі на кілька довгих секунд замовкали. Та не цього разу. Відвідувачі Кам'яного Холма вже добряче пригостилися пивом, а тому схвальні вигуки і вимоги співати ще залунали одразу, і лише Ґвенет задумалася, чому бардесса обрала саме цю пісню? Надто особисто вона звучала з її вуст, чи то був акторський талант співачки?

Але час для таких питань не був слушним, і Ґвен зібралась було піднятись наверх, і, нарешті, добратися до жаданої гарячої води і мила, най не в лазні, так хоч у діжці, да одна думка її зупинила. Вона не сумнівалась, що Валрел була досвідченою бардессою, і могла в разі чого постояти за себе в разі чого, та все ж... Все ж в залі, повному вже оцінивших місцеві напої добрих людей було б краще якби за молодою і красивою співачкою хтось приглянув, і, в разі чого, нагадав добрим людям, що варто бути ще й чемними. Тож Ґвеннет затрималась, щоб послухати ще пісень, і пересвідчитись, що біди не трапиться.
А щоб не стояти в проході, паладинка замовила собі холодного сидру, і підсіла на вільне місце до якоїсь компанії.

– Хріновіна з пір'ям принесла... – відповів дроу на сумнів Халії в джерелах його інформації, забувши слово "птах" на цій дивній мові.
– Келагар. Гадаю, ти мала чути про мене, якщо цікавишся червоними. Тож мені цікаво хто віддавав накази Скляному і де його знайти, чому Червонотавровані вирішили що їм віигідно позбавитись настільки цінного спеціаліста. Певен, я знайду підказки, коли Посох буде стікати кров'ю, в своїй норі, але зайвою інформація не буває. Можливо, ти, зможеш дізнатися більше, завдяки своїм зв'язкам. В будь-якому випадку, я гадаю наша домовленість може стати початком більш тривалих і цікавих відносин. І ще одне... Наскільки більше буде бонус, якщо втрати рядових Червонотаврованих будуть зменшені?

— Дякую, дякую. - Оплески і овації були дуже серйозною підтримкою для Валрєл. Не дивлячись на спокійний і професіональний виступ, бардеса дуже сильно хвилювалась. Вона тільки почала свої пригоди, тому їй навіть звикати було досі нідочого. Але здається, її перший виступ пройшов просто чудово і їй, навіть сподобалось. Це відчуття будоражило щось у ній і перехоплювала дихання. Вона подякувала і виконала дворянські реверанси перед залом, після чого направилась до стійки бармена, не зважаючи на вигуки про продовження і навіть потреби... танців. Останнього, вона ніяк не чекала, тому вирішила проігнорувати, хоча і залилися рум'янцем.

— Подруго, я вражений. Чесно кажучи, я захвилювався, коли ти показала зброю, замість інструменту. Але ти виявилась приємним сюрпризом. Але, чому ти пішла?
— Ну, дивувати та справляти враження, це мій природний талант. Та ми домовлялися на один виступ. Не те щоб я була проти, та навіть не знаю. Здається, мій виступ не входив ні у ваші, ні у мої плани. Чиста імпровізація. Я навіть не знаю, що б іще заспівати.
— Не кажи дурниць. Ти тільки но подиви, як через тебе збудився люд. Як мені тепер їх заспокоїти? Та і підзаробити можеш.
— Заробити? - Перепросила дівчина. У той же час, краєм ока вона помітила, як її рятувальники і компаньйони, разом з новою подругою підіймались на другий поверх до номерів. Валрєл також вже збиралась, та її дечим відволікли.
— Та, це не обов'язково. Для мене головне, що це комусь сподобалось. Усмішки й оплески для мене головна нагорода.
— Єх... Добре, добре. Але, я тебе не відпущу, поки не випнеш нашого келиха. - І бармен підтягнув до дівчини досить великого келиха якогось алкогольною напою з пивною пінкою, на якій лопались маленькі і кумедні бульбашки. - Це наша подяка. За рахунок закладу. Або пригощають наші відвідувачі. Не думаю, що хтось залишився байдужим після твого виступу. Що так, що так, це буде за їх гроші. - Чолов'яга посміхнувся від вуха до вуха. Дівчини невпевнено на це подивилася, і їй стало якось спекотно, але здалася під умовами бармену, і підняла кухоля...

  Коли Ланіган повернулася до залу, переживаючи за безпеку бардесу. Атмосфера закладу серйозно змінилася на більш веселу і безтурботну. Хоча, на столах з розкиданим посудом творився справжный хаос. Здається бардеса таки встигла і заспівати і "потанцювати". Як раз і був чутний голосний спів єльфійки, та залу, що намагалася їй підспівувати не знаючи слів, але підтримувавши атмосферу як міг. Разом з цим, бардесу виявили у несподіваній позиції. Валрєл вже встигла десь скинути свого плащика та навіть чоботи. І зараз щеголяла у безрукавній блузці з величезним вирізом, і оголеними білосніжними стегнами, сидячи на столі у обнімку, з парою якихось чоловіків.

...Весь сільський люд,
На це дивитись виходив
Як на горі-і-і-і шаленець бігав та чудив.
Він, мабуть, в сварці з головою,
Сам собі бажає зла,
Дурень вигадав, ну що за маячня!

  Після куплету пісні, бардеса допила келиха і тільки прибрала його від губ, як у неї забрала з руки тару і дали новий, другий (а чи другий?) повний келих, після чого потягнули руки до її ніжок, і розтягнули воротника. Та помітивши свою подругу, єльфійка викинула руку, трохи виплеснувши напою на і так брудну підлогу.
— О, це ж моя подруга! Ти повинна знати слова, підспівуй мені! - Вже п'яна і весела бардеса запропонувала приєднатися до вечірки і заспівала другий куплет, на який відвідуючи відкликалися вже більш охоче.

Хлопчина в ліс несеться
До лану, до гаю
Все спіймати мріє
Блискавку

"Та за шо?!" - подумки спитала себе Ґвен, підвівши очі до стелі. Вона ж наче лише на хвилинку відволіклась, тільки відвернутись встигла, а виступ і гулянка в таверні вже виходили з-під контролю. І хоч зараз Валрел все, начебто, подобалось, Ґвеннет розуміла, що як не втрутитись, зранку ельфійка добряче жалкуватиме і ненавидітиме весь світ, мешканців Фандаліну, і саму себе.

Паладинка важко зітхнула. Треба було виручати бардессу, і, бажано, так, щоб ще й бійку не спровокувати.

- І спіймати мріє блис-кав-ку! - підспівала Ґвеннет проштовхуючись до Валрел. Пісню вона не знала, та мотив був простий, а слова - легко вгадувалися. І де тільки ельфійка вивчила ту гидоту?

- А давай ще цю заспіваємо, про добрий вечір! - опинившись поряд з бардессою, напівкровка приобняла її, попутно й наче ненавмисне відхтовхуючи надто бешкетливі руки, - Заспіваємо про добрий вечір цим чудовим людям, наостанок, перед тим як йти спатоньки, бо ми ж з тобою добряче притомилися! Де твій плащ... і решта мештів? Та нє, не той "Добрий вечір", що вечоріє оцю... Підхоплюй!

Ґвен вдихнула і собі заспівала. Бардом вона не була, та все ж співати вміла.

Добрий вечір тим, хто ще не спить,
І тобі, сивий астроном.
Хай насниться вам, як гай шумить,
І поля з медом-молоком.

Хай дорога гладко стелиться
Возниці, що спішить домів.
Хай тобі ніч буде ясная,
Шли привіт всім містам,

Добрий вечір вам!
Добрий вечір вам!
Добрий вечір вам!
Добрий вечір вам!

Добрий вечір тим, хто ще не спить,
І тобі, хто став янголом.
Хай запахне вам, як піч димить,
Прилетить лелека з малюком.

Хай чарівний горщик вариться
І пливе каша по хатам.
Хай кохані більш не сваряться,
Всім тепла, рідним і батькам.

Добрий вечір вам!

Виспівуючи простий приспів, що повторював побажання доброго вечора добрий десяток разів, і міцно тримаючи Валрел обнявши за плечі, паладинка рушила до сходів, розкланюючись з відвідувачими. По дорозі Ґвеннет трапилися розкидані ельфійчині мешти, і вона підібрала їх і сунула Валрел у руки. А вже біля сходів помахала шановному панству на прощаня, і підхопила ельфійку на руки.

— Заспівати? А давай. - Єльфійка не чинила ніякого супротиву перед паладинкою й охоче подалась до її рук, коли та вирішила забрати бардесу з полону нових фанатів. А от коли Ланіган заспівала, дівчина упізнала пісню, але у той же момент її лице скривилося. Тому й не підспівувала і заговорила вже після того, як Гвен закінчила й отримала свої речі до рук.
— Подруго, ну це не те. Ну от... не те і усе. Мої пісні, це... це цілі історії. Розповіді. Мені їх ще бабуся передала. А вона їх співала ще сто... двісті... - Валрел, сидячи вже на руках войовниці почала розгортати пальці на руці, після кожного підрахунку у своїй голові. - триста... чо. Дуже давно. Тому це класика. А не оце ось, що прррр. І уте. Ти мене зрозуміла?

  Коли дівчата піднялися до кімнат і відчинили двері, побачивши двох чоловіків у одному чані води, Валрєл засміялась. Не у весь голос, а тихенько захихікала і повернувшись до Гвен, зашепотіла тій на вушко.
— Гвен. Тут хлопчики цього. Ну того. З сосисками граються. - Після чого загигикала вже голосніше і легенько вдарила подругу у плече кулачиком. - Зрозуміла? СОСИСКИ! Ахахахахха. - Але це не продовжувалось довго і видихнувши, провела ніжною долонею по щоці Гвен і сонливо попросила.
— Відведи мене у кімнату будласонька. Я Ластро, тому замовила покої аристократа! Короля! Гер... Точно, ми ж герої. І завтра нас чекають героїчні подвиги. Тому і відпочинок повинен бути героїчним. І тому покої мої героїчні. Логічно? Гадаю, що так. Тому уперед, моя вірна скакуниха! - Дав останню команду, Валрєл різко підняла руку і вскинула свій зібраний одяг у повітря, після чого він разом накрив обох дівчат.

- Бува так, що в піснях розповідають про теперешні відчуття та емоції... - хотіла було посперечатися Ґвеннет, та передумала. Дискутувати з п'яненькими можна було безкінечно і безрезультатно.

- Та паряться вони, - пробурчала Ґвеннет у відповіть на бардівський жарт, - бані ж нема...
Паладинка всерйоз роздумувала, чи не закинути ельфійку у чан до вояків, особливо схотілося те зробити, почувши про скакуних, та наврядчи гаряча вода допомогла б Валрел протверезіти, а закінчити п'яні гульки хотілось якнайшвидше.

- Добре, - зітхнула Ґвеннет, - пішли пошукаєм твою кімнату.

Кімнат було всього три, і в одній з двох, що лишились стояла ще одна діжка з гарячою водою, тож Ґвеннет вирішила, що то і є кімната Валрел, занесла туди підгулявшу аристократку і вклала в ліжко.

- Спочивайте, пані Ластро, - усміхнулась паладинка на прощання, - тільки до публіки сьогодні вже не варто виходити. Прибережіть своїх пісень ще й на завтрашній вечір. Добраніч і солодких снів.

Ґвен хотілося і самій скоріше дійти до спільної кімнати, що її вийняв Сільдар, відмитись і лягти спочивати, бо ж вставати паладинці було на світанку тож вона пішла в спільну кімнату.

- Не розумієте? Тоді знайте, що Сплячий Велет - небезпечне місце. Краще туди не потикатись. - відповів напіврослик, вже коли Квелін приєдналася до нього. - Нажаль, ми нічого не можемо вам запропонувати за вашу допомогу, окрім, хіба що, даху над головою, з можливістю повечеряти й поснідати. Ми, власне, вже вдячні вам за спроби допомогти, тож в будь-якому випадку - залишайтесь! Квелін готує чудовий овочевий суп, а на вечерю сьогодні - овочеве рагу! Та й сінник наш - досить пристосований для комфортного перебування в ньому - там доволі м'яко й тепло, а чисту постіль ми вам принесемо!

Син Квелін на ім’я Карп — енергійний і не по роках розвинений хлопчик десяти років. Як виявилось, він був одержимий ідеєю стати шукачем пригод, і прагне поділитися історією, як він знайшов прихований в заростях тунель, коли грався в лісі біля Тресендарського маєтку.

- Пара великих потворних бандитів вийшла з тунелю, коли я був там. - розповідав він Сібові історію, яку його батьки вже чули. Червонотавровані не помітили його, але він мало не попався. - Я думаю, що в розбійників є таємне лігво під старим особняком...

***
Погляд пані Торнтон змінився. В ньому стало більше цікавості. В зіницях замиготіли іскорки авантюрності. Вона бачила, що Кел намагається вести якусь свою гру, але відчувала, що грає він не проти неї. Ніби то.

- Втрати серед звичайних бандюганів мене не турбують. - мовила Халія. Та вона брехала, бо це підтвердили наступні її слова: - Якщо хтось залишиться без руки чи ноги - най по тому й буде. Але більшість із них згодяться для роботи в шахтах, будучи навіть каліками. Тож давай обійдемось без смертей. Додаткові репутаційні витрати мені зараз не треба. Що ж до додаткової мотивації...

Місс Торнтон відкрила шухляду свого столу й дістала мішечок, який кинула Келу так, щоб він його зміхг спіймати. Це означало однозначну трактовку цього жесту: вона не хотіла принизити кидком темного ельфа, а навпаки.

- Тут - сотня золотих в якості авансу. У разі успіху - отримаєш іще чотири таких самих після ліквідації лідера цих паскудників. Червонотавровані тиняються в Сплячому Велеті, та це відомо будь-якому пересічному фандалінцю. Що вони не знають, так це те, що їхнє основне лігво - не в трактирі. Вони облаштували свою базу під Тресендарським маєтком на східній околиці міста. В їхнього лідера є деякі записи, які могли б бути для мене цікавими, тож принеси їх мені. Скоріш за все, ти віднайдеш їх у сховку, в маєтку. А я поки займусь пошуком інформації, яка потрібна тобі. Якщо зробиш усе чисто - отримаєш і інформацію, і гроші, і пропозиції щодо подальшої співпраці.

Халія трохи прихилила голову, млосно поглянула на Келагара, після чого простягнула йому свою руку. Не стільки для того, щоб він її потиснув, скільки для того, щоб... Поцілував?

- То що, домовились? - звабливо прошепотіла вона.

***
Гвеннет сиділа й насолоджувалась піснями від Валрел. Та це точно не був втрачений задарма час. Від балакучої офіціянтки, наприклад, яка спілкувалася з іншими відвідувачами, вони встигла дізнатись, що в місті є дехто на ймення Даран Едермат. Він був власником місткого саду, і, "за сумісництвом" - колишнім шукачем пригод, і це вартувало особливої уваги. Майло добробочка вже піднявся нагору, але чи долучився він до пропозиції Сільдара, чи пішов до себе, Ґвен не бачила. В будь-якому випадку, він залишив її наодинці з містянами та Валрел, виступ якої лише набирав оберти. Судячи з усього, поки Гвен дивилася на торс Бодомара, стоючи на східцях, і вирішувала дилему - чи доєднатись до чоловічої компанії, чи влаштувати дівоцник, юна бардесса вирішила добряче таки хильнути місцевого сивушного напою. На Гвен, яка також тримала в руці келих, його міцність не справила враження, але це було на неї схоже. Паладинство, разом із перевагами, мало й свої недоліки. Такими недоліками була резистентність до отрути, що означало великі складнощі з алкоголем. Вони були складнощами, звісно, тільки у разі, якщо ставити собі за мету відчути сп'яніння. Молодій же співачці й не треба було ставити цього за мету - вона могла досягнути цього доволі просто, й це відбувалось прямо на очах у Ланіган.

Паладинша не встигла й очима кліпнути, як ельфійка вже кликала її доєднатись до вакханального безумства. Половина одягу була вже знято, й не зрозуміло, чи це Вал сама його скинула через жару в заїжджому дворі, яка підвищувалася з кожною хвилиною, чи їй "допомогли" слухачі, та із цим терміново треба було щось робити. І латандеритка зробила. Спочатку - долучилась, а потім, обійнявши, повела нагору, прощаючись з усіма. Але люд не хотів так просто відпускати артистку. Вони кричали "на біс", свистіли у слід, але не поводилися агресивно, й тому дівчата змогли дійти аж до середини східців, перш ніж якийсь хлопчина долучився до них.

- Я вам допоможу. - мовив він, ідучи слідом й напівпідтримуючи-напівоблапуючи Валрел. Не для крадіжки, ні. Трохи з іншою метою. Гвеннет спробувала було спекатись його, підхопив Вальку на руки й пришвидшивши ходу, але "горе-коханець" не відставав. Тепер він почав "допомагати" самій Ґвен, "щоб та не впала". Паладінша відчула його спітнілі від нервувань долоні: спочатку - на своїх плечах, потім - на талії, а потім вже й на своїх ніжках! Вона відчувала, що він почав підбиратись вже до більш особистих місць, але нічого не могла зробити, бо руки були зайняті п'янючою аристократкою.

Нагода видалась лишень коли вони дійшли до другого поверху: поки Ластро сміялася з піструків Боді та Сільдара, в Гвен було трохи часу на реакцію. Майло, доречі, серед хлопців не було. Можливо, він пішов до себе, відмовившись від групового купання, а, можливо.... Він, усе ж таки, був напівросликом, і спокійно міг непомітно уміститися в діжці, під водою...

- Ідіть, відпочивайте, пані.... - мовив до паладинши випадковий слухач, який піднявся з ними. - А я допоможу артистці знайти її номер.... - цей пройдоха довіри не викликав, і з цією проблемою варто було щось робити. Звісно, через декілька хвилин пані Ластро вже буде спочивати в своїй кімнатці. Але тільки від Гвеннет зараз залежало, чи буде вона спочивати там наодинці, чи з "поціновувачем її творчості"...

Першою справою Келагар первірив вміст мішечка – не те щоб він не вірив в цьому питанні Халії, але ж професіонали не роблять нічого всліпу, ну , окрім тих, хто саме на сліпій роботі і розуміється.
– О... ділова розмова – це якраз те, що мені хотілось з самого початку. Хоча сам Посох... Не надто й цінний. Але я б теж не дав за нього більше.
Дроу стягнув мішечок з грошима максимально туго, так щоб монети не мали змоги дзвеніти. Не те щоб він це усвідомлював – скоріше звичка, вироблена за роки пересторог та уваги до деталей.
– Домовились...
Келагар піднявся до Халії, і взяв її руку, але наблизився близько, обличчя до обличчя, так що б відчувати дихання своєю шкірою.
– Знаєш... Я б дуже хотів залишитись... Але це буде загрозою для тебе, принаймні поки що, тож... – дроу зробив крок назад, торкаючись тильною стороною долоні Халії до щоки, трохи гладячи її, і нарешті ніжно торкаючись губами.
– До зустрічі. Сподіваюсь, наша наступна зустріч буде більш... Цікавою.