Ой на горi на могилi | ходы игроков | I. Дим над Днiстром

22 вересня року 1621-го від Різдва Христового. Бабине літо вже почало відпускати зі своїх обіймів береги Дністра, і останні лелеки вже покидають Хотинщину. Зате вороння злітається з усіх усюд. Цілі хмари чорних птахів літають над Хотином. Вони знають, що добряче поживляться тут.
Майже місяць стоять під Хотинською фортецею козаки, майже місяць вони, заодно з військом Речі Посполитої, відбиваються від ворожої орди турків. Сорок тисяч запорожців на чолі з гетьманом Сагайдачним стали табором під самим замком і відбивались від хвиль турецької піхоти, роблячи нічні вилазки прямо в серце ворожого табору, до якого було менше милі. Багато козаки встигли під саваном ночі перерубати татарських мурз та турецьких паш. Багато вони і добра забрали прямо з-під їх носа: не лише золото та дорогу зброю, а і їжу, якої не вистачало. Крали навіть буйволів, які тягли багатопудові османські гармати. Тому і головною ціллю зробив султан Осман ІІ перемогу над козаками, тому що без них польське військо не протримається.
Та і польському війську було несолодко. В таборі помирав великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич, головнокомандувач всієї раті Речі Посполитої. Керувати військом хворий гетьман доручив коронному підчашому Станіславу Любомирському. Після заходу сонця Ходкевич вже не дихав. Його смерть підкосила і так не найвищий бойовий дух серед війська. Продовжував докучати голод, вилазки запорожців ледве-ледве поліпшували становище.

***

Відразу після заходу сонця і завершення османського обстрілу група з пари десятків козаків на чолі з полковником Нечухраєм зібрались, щоб придумати, як цієї ночі насолити туркам...

Семен поворушився у своєму викопаному під корінням старого дуба сховищі, схожому більш на звірячу нору, ніж на притулок шляхетної людини. Останній постріл османської канонади вже стих, але у вухах ще стояв безперервний гул, наче череп козака перетворився на мідний дзвін. Перебираючи ліктями та колінами, штовхаючи перед собою чохол з самопалом, козак посунувся до виходу, мотнув головою, щоб витряхнути пил з очей, після чого наважився іх розкрити. Червоне світло сонця, що вже сідало, різануло по очах. Семен підвівся на ноги, витягнув уперед руку та стиснув її в кулак. Від намагань перебороти дріж аж зуби звело. Семен дав би немало, щоб причиною тремтіння був зелений змій, але рот давно вже не пам'ятав інших смаків крім вапняної води та погано обсмаженого над багаттям, жорсткого як підошва верблюжачого м'яса. Майже цілий місяць безсонних ночей та життя у поспіхом виритому сховищі під осінніми дощами почали брати своє.
Перемагаючи себе, галерник випростався у повний зріст. Ні, нічого, він ще тримається ногах, і шабля поки ще не випала з його рук, і з рушниці трафить у ціль, якщо покласти її на щось люфою, і зуби на місці, і ще дещо.... Ще можна повоювати! Знайти би тільки щось попоїсти.... Слона би з'їв. До речі...
Галерник обвів поглядом братів, що так само з'являлися зі сховищ на світ божий - такі саме брудні, неголені, але щасливі вже єдиним пережитим днем. Ось Грицько, веселий як завжди, наче задумав зробити ближнім свої якусь капость, або вже створив, а ось старий Улас наче не вилізає, а виростає з землі.
-Доброго вечора, панство! - хриплим голосом привітав братів Семен, - А чи не бачили ви сьогодні у султанському таборі таких здоровенних звірів із вухами, як лопухи та хвостами замість носів?

Кобила вже звикла до такого до неї відношення. Грася лежала на землі, прив'язана до найближчого дерева, закидана зверху вологим листям і навіть землею, та не подавала жодної ознаки свого існування. Полковник дуже пишався нею, і йому було боляче дивитися на схудлу тварину, яка все ж вірно служила йому. Ще вчора Семен обв'язав кобилячі копита шматками сукна, аби під час нічної вилазки вона пересувалася настільки тихо, наскільки це можливо.

Сам військовий начальник лежав притулившись до тварини і намагаючись хоч якось зігрітися. Поруч лежало і сідло. Пострілів не було чутно вже декілька хвилин, та й сонце вже сховалося - значить скоро потрібно буде вирушати. Семен Нечухрай отримав наказ разом з парою дюжин козаків зробити вилазку до турецького табору. Наскільки він міг судити, його загін сьогодні буде не єдиним у намаганнях насолити ворогам, тож слід боятися не тільки турецької кулі, але й козацької шаблі.
В голові полковника почали звично проноситися думки про можливі перешкоди та засоби їх подолання. Як то кажуть: "коли вирішив вилізти на дерево, подумай як злазити будеш". То ж Семен постарався ще раз уявити в голові навколишню місцину та можливі шляхи відходу.

Раптом хтось поворушився праворуч від Семена і побажав доброго вечора. Голос Нечухрай не впізнав.

- То слони, хлопче - прочистив горло полковник. Сам він їх ніколи не бачив, але чув розповіді про цих істот серед козацького керівництва. Семен стільки разів роздивлявся ворожий табір у невеличку підзорну трубу і так жодного разу не помітив велетеньського, як за описами, створіння. А потім труба десь щезла. Ой не хотілося полковнику думати про те, що її поцупив хтось зі своїх...

- Але особисто я їх не бачив - чесно додав Нечухрай.

Нарешті все затихло. Гармати перестали гиркати, ядра перестали паплюжити та плюндрувати землю, підіймаючи в повітря величезні ії шмати, разом із деревами, кущами та деякими невдахами. А, якщо ти маєш велику вдачу, та зміг пережити найстрашніші в твоєму счастливому (якщо не брати до уваги те, що ти зараз на полі боя) житті часи, то що треба робити, мої юні козаки? Правильно, радіти! Але тихо, пошепки, бо якщо ворожі гармаші не можуть тебе почути, то це не значить, що тебе не лусне по тупій макітрі хтось із старших. Бо що? Бо дисціпліна!
Грицько трохи викопався зі свого шанця та окинув зором поле бою. Добре хоч штани не обісцяв, хоча в деякі моменти від страху приперало так, що струєю з парубка навіть чоботи зірвало би. Він тихо повозився у своєму шанці, розганяючи кров, та розтераючи затерплі, навіть задубілі, кінцівки, а вже потім почав провіряти свою зброю. Спочатку кінцівки, потім зброя, бо якщо цей обстріл і був підготовкою до напади, то краще відбиватися слухняними кулаками, ніж розмахаючи неслухняними, наче гівно, руками. З такими руками й шаблею не розмахнешся, та із гвинтівки не пальнеш.
-Не знаю про яких ви там слонів балакаєте, панове, але я якось бачив шльондру аж із трьома цицьками.